Заблукала осіння пісня
У розкішний ще літній сад
Та й злякалась: – Чи я не пізня?
Чи то стиглі плоди висять?
А вони, як почули осінь,
Соромливо кивали їй.
Поки стали вже стиглі зовсім
В неповторній красі своїй.
То вітрець задзвенів у шатах
Між рум’яних смачних плодів,
Не хотів, мабуть, їх лишати.
Як же він їм усім радів!
Рання осінь – це пізнє літо,
Де ще зелень чарує світ.
Вітру довго іще дзвеніти
Серед саду розкішних віт.
18.06.2012.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарно.
