ось я зустрів її: дівчину, що тримає життя.
ми лежали на березі літнього дня на пісочку.
я дав їй свого плаща, і додав: "леді, будь ласка!"
ми встановили істину там, де не зміг би ніхто.
я сміявся крізь її пальці; я сіяв крізь них пісок,
– ось що було розумного на березі літнього дня.
ми сиділи, а море займалося фантастичним, казковим вогнем.
я чекав, і в її очах розгорілося також.
ми побачили щось – то було небувале в природі явище:
вознесіння морського орла – я не вмію як слід описати.
він з обрізаними крильми та пошарпаним куцим хвостом
дивом піднісся над берегом, над тим берегом літнього дня.
наставала десята. то була комендантська година.
вона сказала: "треба вже йти заводити мого мустанга.
я гуляю тут – ми познайомилися вчора у барі – з хлопцем".
я, спалахнувши, вигукнув: скажи хоч своє ім'я!
вона усміхнулася через віконце: "це вже не має значення".
на хвилину мені здалося, я потонув. та що ж?
ось я знову на березі лишаю самотні сліди.
ось я зустрів її: дівчину, що тримає життя, –
і ми цілий день брехали одне одному: цілий день
summerday sands, jethro tull
