Сьогодні зраджую я душу...
Чи навпаки - мене душа?...
Блукаючи в думках, пишу вірша.
До сповіді я йти сьогодні мушу.
Не знаю сповідатись перед ким...
Четвертий келих терпкого вина...
Стоїть в очах підсліпуватий дим,
Наразі із душею йде війна.
В душі - то спека, то холодньо,
Вже день за обрієм закляк,
Немов поринув я в безодню,
Назад з безодні - вже ніяк.
Геть, фізики законів, писанину!
То гасять, то розпалюють вогонь,
В душі моїй, дощу краплини
Із неба переповнених долонь.
На ранок нишком ніч зітліє,
Та на листка засніженому полі
Покладе "Parker" крапку мимоволі.
Я все відразу зрозумію...
Промінчик вмиє підвіконня,
Торкнеться образів святих,
Я стану тихо біля них,
Про ніч забувши і безсоння.
В гріхах незлічених розкаюсь,
"Спаси мя, Господи, й сокрий",
З душею тіло возз'єднаю,
Поклавши хрест на них святий.
Небо позавчора було зоряним напрочуд, жодної хмаринки. Деякі зірки не могли втриматись на небі, зривались і падали. " Motorola" вправно працювала на прийом. Причому вудила сигнали не тільки місцеві, але й і з Космосу, чи то пак - з Паралельних Світів... АКМ, подовжений багнетом, слугував підсилювальною антеною. Сигнали ретранслювались на флешку у голові. Який там "Parker", нині час цифрових технологій. Так народився цей вірш...
