1
кажіть всю правду, лиш не всю прожогом:
кажіть її помалу, бо так і бог велів
через пророків; а самій постати перед богом –
великий страх людині, – нестерпний для чуттів.
кажіть всю правду, та не блискавично:
кажіть потроху, як макаренко учив,
бо то було б розумно, ще й як педагогічно! –
хоч ви й не вчителі, вдавайте вчителів.
2
які ж ми недомислені, одначе!
дурний і я, здається, з вами став:
тут виправив, там виправ, десь поправ;
а хто розумний, той нехай і плаче.
вже впрів від ваших мозколомних вправ.
нехай ви тупите, а муза, бідна, плаче. –
так, плаче, бо шкода їй і вчити цих роззяв,
і їх покинути. о, плем'я темне та ледаче!
хай добрий глузд мовчить, де божевілля скаче,
мов той сатир на волі, супроти наших лав
насуплених, увінчаних лавровими вінками:
воно страждає, мучиться, мовчить і ловить гав,
де ми співаємо, танцюючи з небесними жінками –
гей, наливаймо, браття! час істини настав.
а хто упертюх, чи нездара, чи заздрий боягуз –
нехай йому самому знадобиться
його та впертість; все одне, що в нас від муз –
то себелюбство, як конторська рахівниця
за твором: tell the truth, emily dickinson