Ще скільки не сказав мені ти слів,
Ти їх сховав під самим серцем.
Чомусь сказати так і не посмів,
Вони мені так замінили б сонце.
Тримаєш руку міцно, як ніколи,
Мене ти так не хочеш відпускать.
Вже сонце зайнялось на видноколі,
Я так боюся тишу цю злякать.
Усмішка так пасує до обличчя,
За тебе очі можуть все сказать.
Зникають із душі всі протиріччя,
Все ж сумніви зненацька набіжать.
Повільно догорав червневий ранок,
Спішили зорі теж відпочивать.
А вітер заховав цю тайну у серпанок...
То що ж хотів мені тоді сказать?..
Нехай мовчать твої уста,
А пламеніють завжди ночі.
Живе тоді в душі весна,
Чекають поцілунків о пів- ночі!
Як же Гарно!
СКАЗАТЬ ЛИШЕ, УРА! УРА! УРА! БРАВО!!!