Як набридне життя в засідках,
І покинеш увесь пафос ти,
Пошкреби по моїх засіках,
Пошукай у мені радости.
Я озвусь, мов струна змучена,
Досі дзвінко, часОм жалібно,
І покличу униз з кручі нас
Обіруч, та усе ж нарізно.
Мов Сирени, страшись, голосу –
Величатиму гріх згодою –
Я до тебе жила в космосі,
Барикади орбіт зводила.
Я ще рватимусь в біль падати...
Загати всі мої повені!
Загортай у любов лагідно,
Ми обоє до дір зболені...
Ми згубились разом в засвітках,
Між пекучої вкрай сніжности...
Як залишиш життя в засідках,
Пошукай у мені ніжности!
