Серце мститься розуму за всі скоєні гріхи,
Які віддаляли мене від тебе все далі цієї осені.
Проте з тобою це трапилось не так як всі минулі рази,
З тобою було не так боляче, хоч і страшно.
Я бачила ці знаки. Ти просто розкидав їх по світу,
А вони щоразу падали мені під ноги.
Для серця – це ключі, але ти його так і не зумів відімкнути.
Зараз воно змінило замок і закрилось на ремонт.
Мій язик довгий час був зав'язаний на вузол,
Та не так давно розв'язався.
Я занадто багато фарб розлила на картину свого життя,
Потрібно малювати нову.
Милий, ти вмієш стримуватись, а я, здається, розучилася.
Розум дражниться з душею,
Кормить її своїми здогадками і рішеннями.
Ти – це прочитана книга, після якої лишився гіркий присмак,
Та боюсь, що колись захочу перечитати.
Назви мене божевільною та відьмою,
Лиш не тією, на яку можна рівнятися.
Я для тебе занадто хороша і проста.
Навіть не знаю за що варто любити таку, якою ти мене бачиш.
Мої вуста все життя були зашиті золотою ниткою,
Та ти розірвав її.
Я занадто багато мрій і свічок витратила на тебе,
Потрібно очиститись.
Милий, ти тримаєш свій язик за зубами, а я забула як це робиться.
