До короля принесли чорну звістку
Що військо біле йде війною на їх рід,
Велів зібрати всіх на оборону
І ворога зустріти у воріт.
Назустріч посланцеві з чимось білим,
Радо він свого вислав вгодить мир,
Той був убитий, впав на земний килим,
Та закрутився вмить кривавий вир...
Солдати йшли вперед, бо мали віру,
Що захищають свого короля,
Його любили в королівстві всі надміру,
Й за нього ладні були гинути в полях...
Бувалих полководців й офіцерів
Стратегій рішення мудрий король схвалив,
І ті понеслись в бій немов на крилах,
І сморід бою землю всю укрив.
І чорний кінь летів оповістити:
Що вбиті полководці без жалю,
Не страх відчув, а біль до серця близьку:
Так звістка відгукнулась королю.
Потім він бачив, як по мурах лізуть
Ті білі постаті, б'ючи його солдат,
І оголив він меч й пішов у гущу,
Де кожен воїн був вже нарозхват.
Він бився так відважно і сміливо,
Що супротивник з повагом дививсь,
І прийняв смерть серед солдатів гідно...
Такі були ті королі колись...
