(На початку 70-х років моя старша сестра Люба разом з чоловіком їздили на заробітки на Колиму. Її чоловік працював у золотій копальні селища Імені Матросова Магаданської обл. в одній бригаді з ще не всім відомим тоді Василем Стусом, сестра - на складі вибухівки)
Тримають нас за барки Колима
й високі сопки, що на виднокрузі.
Не знала, що пригріє так зима,
й родитиму в якомусь Усть-Омчузі.
Якби ж то сам поїхав чоловік
на ці копальні з гарним заробітком.
А в парі загубився часу лік
і вже ростуть колимські наші дітки.
Та незадовго матимемо дім
десь недалечко від Дніпра-Славути.
Поживемо ще трохи в краї цім –
вже звикли, наче так і має бути.
Яка в цих місць історія сумна,
хто лиш не рвав тут під землею жили!
Тут є "завмаг" у селищі одна –
як кажуть, у есесівців служила.
Той – висланий куркуль, той – поліцай,
той – політв’язень… Вже місцеві люди.
А молоді мандрують зазвичай
на щедрі заробітки звідусюди.
Не всі, звичайно, з власної жаги.
Є і такі, що рухались етапом.
Не нехтують колимські береги
і нині непокірним нашим братом.
Не спить, чатує спокій КаДеБе –
хто не копається, для того доґма звична.
Знедавна в шахті золото довбе
в бригаді чоловіка «політичний».
Який із нього золотокопач?
Обличчя сіре, виразка у шлунку.
Хоч плач, на нього дивлячись, хоч скач,
бо не високого шахтар ґатунку.
Підняти б чоловіка на-гора.
Йому, що у копальню, що на плаху.
Лишив усе здоров’я в таборах –
худий-худий, як тріска, бідолаха.
І чим цей Стус накликав переляк,
що й тут газети хлюпають помиї?
Ти чула щось про нього: що та як?
Хоча й від тебе вже далеко Київ…
Василь із наших, начебто, терѐн,
свій вибір, кажуть, визначив свідомо.
Ідуть йому посилки з ФРН,
чи то з Канади – він вже там відомий.
Побачила сьогодні у дворі:
в руках – мітла, лопата і відерце.
Невже знайшлась робота нагорі,
не захололо в бригадира серце?
Пишу, а в шибку стука бурундук –
вікно з причілка упритул з землею.
Чи зголоднів, чи проситься до рук?
Цікавиться персоною моєю?
Хоча й велика, та тісна ж яка
місцевість таємнича і лукава!
Як щось дізнаєшся про земляка,
то напиши, мені це теж цікаво.
04.04.2020
(фото з інтернету)
́Дякую,Галино, за таку чудову лірику про чудову і незламну людину...Я дуже люблю його поезію,бо ж вона неперевершено гарна, смілива, обнадійлива на свіле майбутнє нашого народу: "Народе мій, до тебе я ще верну,як в смерті обернуся до життя..."
Дякую! Серед здорових роботяг Стусові було незатишно:"Пробачте, хлопці, що допомоги від мене ніякої..." Його жаліли в бригаді, давали нескладні доручення, почистити якісь жолоби, канавки, десь підмести - його саме після операції туди етапували. Але люди різні були, бо ж "політичний".
Галино, історія просто захоплююча. Так докладно все описали. Мені дуже сподобався вірш. 
