Наче рій в голові гули думи,
Весь тремтів, бо в душі випав сніг.
Кровоточило серце від суму,
Мов життя припинило свій біг.
Я чекав, я надіявсь, та марно,
Не лишилося в тебе жалю…
А було колись радісно й гарно,
Проте ти не сказала: «Люблю!»
Ми сиділи, дивилися в очі,
В мене крила зростали в душі.
Прокидаюсь тепер опівночі,
Розумію, що стали чужі.
І пече, як пече мене серце,
Не змирюся ніколи я з цим.
Мовчить серце, воно наче мертве,
Бо у нас є у кожного син.
І живемо для них і для внуків,
А для себе?.. Я лише молюсь.
Хмари чорні утворюють круки,
Я самотнім лишитись боюсь…