Мені б хотілося, щоб ти любила осінь,
Із падолистом , із вітрами і дощами,
Забув дитинство, а дитя немов я досі,
Будую щось не з каменю, піснями …
Мені б хотілося, щоб ти любила літо,
Де сонце обіймає твоє тіло,
Де трави полем хтось надумав похилити,
Неначе нотними листами …
Мені б хотілося, щоб ти любила зиму,
Щоб сніговик вклонявся джентльменом,
Щоб вітер розповів усе, ще й в риму,
Щоб біло – біло, але не пустельно …
Я пам’ятаю, що ти любиш ве́сну,
Ну як її співочу не любити!?
В ній кожний погляд мов весни похресник,
І таємницею все зриме оповите …