Наче хтось чекає за спиною,
Облетіло листя вже давно…
Лиш тумани сивою стіною
Нам готують біле полотно.
Сад пустий… Ні яблука , ні змія…
Все чекає знову на весну.
Та ятриться ще в душі надія,
Все ще це прокинеться від сну.
Білим цвітом сад знов забуяє,
Солов’ї зберуться у хори.
А тумани, як роса розтануть,
Бо вони весною до пори.
Заморгають зорі в темнім небі,
Хтось когось під руку поведе…
І у парі знов лебідка й лебідь,
Краплю щастя з світу украде.
Наче хтось чекає за спиною,
Але він чекає не мене...
Проте все розтане це весною
І життя почнеться молоде.