Засніженою дорогою Надія крокувала до того святого місця. Саме йшла - не їхала, щоби ніхто не заважав роз'ятреному серцю здолати біль. Все . здававлося б, позаду-образи. несправедливість. марні сподівання. зрада, наклеп...І гнітюча порожнеча, схожа на тривалий сон.
Місце тиші і смутку, де спочивають люди, зустріло її шурхотінням стрічок на вицвілих надмогильних віночках.Мовчали хрести. І закарбовані в камені людські долі берегли кожна свою таїну.Чомусь хотілося пройтися саме кладовищем-подивитися на людські фото. Саме чорно-білі світлини вабили Надю магією погляду.
- Не переживай, у нас весело,-зрушила тишу завідувачка. І погляд Наді мимоволі спитав,чи ця жіночка нормальна? -Прийдуть перед Пасхою, поприбирають.Богу дякувати, хоча б раз на рік мусять зробити порядок,-невгамовувалась пані-директорка...
(Вона чомусь вирішила, що Надя прийшла працевлаштовуватись)
-Даруйте, я не до вас на роботу,- якось невпевнено промимрила Надія. Та завідувачка продовжувала:" Знайомся. Це- батюшка Р." Серед хористок батюшки давня знайома Наді підхопила подальшу розмову:" Привіт ! Правильно. що прийшла сюди." І водночас представила Надю батюшці Р. Отець відразу поблагословив , а Надя заціпеніла від несподіванки, бо не знала, що відповісти і що робити...(Далі буде)