Другокласницю Надійку дуже тішило вже те, що в їхньому містечку є бібліотека. Та щей яка! Ходили чутки що в ній
за деякою інформацією на даний час, знаходится приблизно з 20 тисяч книг. Тай то можливо і не повний їх перелік.
Та що й там не кажіть, та інших діточок в такому віці, ще цікавлять ігри із скакалками, будування замків із піску та
"випікання бабок", різні та заманливі ігри на компютері, або ще популярні "бавлянки" у батька й мами, і т.д....
Проте у цьому випадку Надійка повний прототип одноліткам! Бо їй лиш книжку до рук дай, і це все, що їй потрібно!
Ось це її і сама найулюбленішша "гра"! Прийде по буднях з школи учениця, кинеть рюкзака на крісло, похвалится мамі
гарними оцінками, тай гайда в бібліотеку. Візьме "нову" не гортану ще пальчиками книгу, посадить на стільчик ляльку
й недуже голосно читає, та так щоб було зрозуміло їй та щей "подружці".
Бібліотекар за цих кілька років дівчинку вже дуже добре знав. Й коли оця любителька читання приходила до
будинку книги, він час від часу ледь не з самого порогу, зефіром щиро пригощав. А коли Надійка вже поласувала,
то і книгу добру та цікаву знаходити помогав. В наш час в бібліотеці не так людно. Та що й там казати,
взагалі не людно... А вона майже день у день неначе на роботі й без відпустки, все підстрибуючи поспішає у будинок
книги! Чемно привітаєтся, бува розкажеть як у неї справи в школі, а тоді з таким захопленням сідяє біля підвіконння
тай неначе поринає в світ отих казок...
Очі бібліотеаря не могли нікуди скрити тієї насолоди від такої цікавості Надійки до читання! Та й якщо відверто
то не тільки і до нього... Пальців не станеть й справді щоб перелічити скільки вже разів вона затримувалась ледь
не до зачинення бібліотеки! Й допомогала "лікувати" клеєм або скочем старенькі й "захворілі" книги, які вже
відривалисья від палітурок. Складати на полички й навіть прибирати перед вихідними. Але одного дня коли школярка
прямо з школи ступила на поріг бібліотеки, її обличчя із веселого перетворилось на якесь обурене. За столиком
"рецепшину" сидів зовсім інший силует. Нt чоловічий а жіночий... "Нова" бібліотекарка гортала щось схоже на якись
журнал.
Добридень! А де Яннн... Романовиччч... Подівся? Стурбовано спитала дівчинка.
А бібліатекарка вітаючись взамін, з cумом опустивши очі відповідала. Що бібліатекар дуже важко захворів...
Хвороба на початках причаїлась в середині а вчора в вечері підняласья на зовні... Й зітхаючи додала:
- Ян Романович на лікуванні зараз!
Від почутого Надійка дуже засмутилась... Але видавати це назовні не хотіла, бо і жінці цій що навіть
не назваласья вибно було й неозброїним оком що дуже непереливки. Й дивлячись у бік вікна про себе розмовляла. Це
мабуть його дружина, гарна такааа, але от усьмішка би їй краще пасувала... Здоровячка би Яну Петровичу зараззз...
Й попросила "свою" недочитану товстеньку книгу, тай як завжди сіла з лялькою читати. Але в думках у дівчинки було
зовсім інше. Щоб поскріше видужав Ян Петрович!... Він ж ще завжди казав що негарно комусь давати обіцянки а потім
недотримуватись їх... А вінж обіцяв... Обіцяв прийти на її 7-мий рік народження! А ще познайомити її зі своїм
гавкучим та дуже сьмішним собакою. Та в якості подарунку, подарити книгу яка має стати для неї найулюбленнішою...
- І що ж це за книга? Думала Надійка дорогою до дому.
Тихенько й непомітно злітали дні, й минув вже тиждень, а дружина бібліотекаря все підміняла й підміняла. А дівчинка
все задавала й задавала одне й тесаме запитання, бувало щой по два рази на день, Ну коли вже Ян Петрович одужає?
На що Антоніна Захарівна відповідала: Що все залежить від Бога, і він лікує Яна Петровича лікарськими руками...
Закінчувалось літо й наближалась осінь, А Яна Петровича в бібліотеці все небуло тай не було... Й настав Надійчин
день народження, свято гарних побажань, сюрпризів та торта! І все було справді добре, на дивані стояла "гора"
подарунків, й солодощів, але вона чекала всеж на той найдорожчий! Гості веселились а вона непомітно взяла стільчик
вийшла на балкон тай сівши враз побачила як падає зоря. Й хучіш бажання загадала.
- Боже любий, дай одужати бібліотекарю, це буде його мені подарунок...
А тим часом гості вже розходились стихав веселий галас і враз востаннє зачинились двері і вже ніхто не гомонів. Й
Надійка вже лягала спати, та навіть виключила у дитячій світло. Але в мить розкрила одійало й сіла, й насторожуючи
слух, чекала знову стукоту. А це і справді хтось тихенько стукав до кімнати.
- Значить не почулось, прошептала, й вигукнувши мамо, я відкрию! - босоніж побігла відчиняти.
А там по той бік порогу стояв Ян Романович в костюмі з квітами і подарунком.
- Ви здорові? Нестримавшишь кинулась від радощів на шию дівчинка!
- Я, йду на поправку! відповідав "найбажанніший гість" - Оце тобі Надійко! Я як і обіцяв, тримай і завтра в гості
забігай.
Бібліотекар було видно що поспішав, мабуть на уколи ще - припускала дівчинка. Тому вибачився що так пізно,
й з великим куснем святкового торта попрямував в домівку.
А Надійка взяла ножниці й охайно "розірвавши" подарунок, розгорнула Біблію, й багато кольорового зифіру!
