сльози згубились
десь попід тих самих дерев
що танцюють
тихим
надто тихим
дощем
між шпаринок
загублених
і привідкритих тобою
вічностей
десь
поміж нами
дива не минають
в'яжуть й розв'язують
вузлики
вервечкою
найбільшого горя
й найбільшого щастя
знати
тебе
бути малим
най ймовірним
всесвітом
вдячністю
жити
десь глибоко поруч
і занадто далеко
згадую........
.......вгадую
жити
.
світ затісний
правда ж?
всесвіт твій
безмежний
..мій..
