Дуб столітній взяв в свої долоні
Риже диво мов розквітлий сонях
Ніжно обнімає рижу бранку
Зігріває віти на світанку.
Сонце ясне у ранкову пору
Освітило поле ліс і гору
А довкола дивний світ природи
Накривають неба сині зводи.
Ця земля – всього життя колиска
Сонечку вона миліша зблизька
Все що є і те чого немає
Все воно промінням обнімає.
Пє туман немов би воду з глека
Сонце над струмочком ген далеко
А земля немов дитя до мами
Горнеться до сонця килимами.
Понад полем, понад сині гори
Змотує туман свої узори
Промені над ними наче мітли
Розсівають тепле, ясне й світле.
Парище.
2020р.
чудовий вірш 
