|
В нас на вулици в два бо́ки
Було повно лю́да,
Хати, стайні і городи -
Та лад був там всюда.
Майже на каждім подвіру
Корова, телєтко,
Бичок, гуска, качка, курка,
Єндики й пацєтко.
Всі городи потопали
В ружних сортах маку,
На межи́ росли коноплі,
Кріп й м`ята до смаку.
Вулицє сє починала
В нас від Богуна
Й така довга, довга стайнє
Стояла єдна.
Він їздовим був, мов коні,
Троха ґосподарки,
Всьо спокійно, тихо, файно
Без жадної сварки.
Так Квіцінський, будівельник,
Їздив на Керсон,
Збудувов велику хату
І в тім був резон.
Четверо там було діток,
То чворак й поклов,
Аби каждий по великій
Кімнаті си мов.
Далі Дохтор, в давній хаті,
Мов п`єть сіл в обслузі
Об`їжджєв Кароль на ко́ньох
З ним по всій окрузі.
Вітер, дощ, літо, зима
В вікна б`ют і йде -
Тра спасати, дурно в ночи́
Ніхто не прийде.
А так Скрипник, що в колгоспі
Був десь при коморі,
Робив і жив так, як всі,
Він не був на морі.
Любив дуже пироги
Скрипничка варила,
Лиш загледит го здалека
Вже в вокріп ложила.
Два брати Москалики,
Ґрунт по половині,
Дві хатини, дві стодоли,
Кури, качки, свині.
Ще Михайло черепицю
Робив цементо́ву,
Спеціяльний мов станок-
З піском за основу.
По сусідству - Панькевичі,
Що щітки робили,
Половина села ними
Хати си білили.
І хати всі білі були,
Підмащені синков,
Позичєли єдні в других
Тої синки шклєнков.
Коло него жив Кишкан,
Все тримов корову,
Поклов файне обійсьтє,
Все підтримов мову.
Про те, про се -
На ровери (пішки не ходив),
Як не їхов на нім зверха,
То збоку котив.
Далі сама жінка жила,
Дозє коло неї,
Навчиласє хліб печи
У мами своєї.
Що була орденоносцем
За той тютюнец,
Що лишив ї на долоньох
Не єден рубец.
Тут сє вулицє кінчеє,
А з другого боку
Зразу не було хатів,
Лиш фо́са нівроку.
Дві сестриці, дві Сендзючки
Були доярка́ми
Немало сє надоїли
Молока руками.
Зранє до ночи на фермі,
А в ночи́ дижур,
Коли телятьсє корови -
Вочи не прищур.
Омелько Сендзюк в колгоспі
Труби й крани клов
І як тому дати лад,
Дуже добре знов.
Мов конє, бо не понесе
Тото всьо в руках,
Там тра різака з карбітом,
Там кливец, там цьвах.
Троха вище Богун Тонько,
Перший шофер був в селі,
На полу́торку зелену
Ми сє ґапили малі.
Як пустив кого в кабіну
За руль покрутити,
Перед хлопцєма ти мов вже
Чим сє похвалити.
Нище него дід Багрій-
Шив капці й чобо́ти
Правив, латов, зашивов
Не був без роботи.
На кілках з берези шив
Чоботи цайґові,
Ніхто ноги́ не змочив,
Всі були здорові.
Бабка лагідна, Багрійка
В бахурів була єдна,
Ніґди з хати не пускала
Без гостинців нас вона.
Так Павлінка горбатенька,
Лотоцкі і Со́ви -
Про якісь сварки сусідів
Не було і мови.
Коло Хре́ста жив Андрейків
Троха нище його брат,
На вулици єдні хлопці,
Мало було в нас дівчат.
А за пару метрів Стінка,
Горіхи з ліщини
І "підлога" на Сереті -
Теплі, гожі днини...
В літі стіни в тютюнах,
Коноплі в Сереті
Всі силєют тютюнец
На глицю в вереті.
Людей десь під шістдесєть
Було по два бо́ки
І то всьо було при купі -
Якихсь зо два кроки.
А тепер - хоч не питайте,
Є лиш одиниці,
Пусті хати і городи,
Троха в заграниці.
Не думалось, не гадалось,
Що у наші села,
На такі родючі землі,
Пора невесела
Завітає й завивати
Будуть вітри в полі,
А ми по чужих краях
Шукатимем долі...
28.12.2019 р.
ID:
859564
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 28.12.2019 20:34:06
© дата внесення змiн: 29.12.2022 22:13:50
автор: Олекса Терен
Вкажіть причину вашої скарги
|
