Серед зими, а не в жнива
На світ з'явився В. Сова.
Свого найменшенького сина
Батьки назвали Валентином.
Він ріс розумним, роботящим,
Навчався в Згурівці, в Таращі.
А в Таращі ж дівчата найкращі,
Та Марієчка в Краснім ще краща!
До тих пір Валентин доходився,
Що з Марійкою взяв та й женився.
Пересилили Машині чари,
Бо родились Лариса й Тамара.
Та й сватів нажили не московських,
А своїх, згурівчан, Каніковських.
В них Лариса знайшла чоловіка
І з’явилась в дітей Вероніка.
А роки за роками йдуть слідом,
Не зоглядівсь, як став уже дідом,
А гарненька дружина Маруся
(аж не віриться!) стала бабуся.
Щоб і далі жили у коханні,
Нехай Сови приймуть побажання.
Побажанні ці дещо незвичні,
Бо вони, як хазяїн, технічні:
Хай повік у Валентина
Будуть справжні запчастини,
Щоб і картер і кардан
Працювали понад план.
І без вад щоб мав Петрович
Бензобак і бензопровід,
Не замерз щоб радіатор,
Щоб зятям був щедрим татом,
Щоб світили довго фари,
Щоб з Марійкою у парі
Спільно в щасті рулювали
І онуків наживали,
Щоб в наступні десять літ
Став він десять разів дід.
Щоб стовпи втікли з дороги,
Щоб вертався до порогу,
Щоб встрічали його друзі,
Вдома, в лісі, в лісосмузі.
А на кінець такі слова:
Нехай сто літ живе Сова!
20.02.1990 р.
