доброму знайомому Віктору К. присв*ячую
Я вже падаю з п*є десталу
Не граніт,а уже графіт,
Бо кохання мене впіймало.
Хоч старий і вже сивий дід.
І затягує в русло бентежне,
Ще й підвищує градус в крові.
З незалежного ставши залежним,
В однім полі старі й молоді.
Тільки очі побачив лукаві.
Голос тихий і милий почув,
Розірвалися пута із сталі
І вже розум мені не друг.
В снах гукаю на зустріч чекаю.
Та й робота не в радість тепер.
Зглянься люба молю і благаю,
Аби я від кохання не вмер.
Що за муки і чому зі мною
Сталась власне така дивина,
Серце краєш до стону, до болю,
Я чманію та не від вина.
Ось дізнався трояндами млієш,
Квіти також моя слабина.
Йду з букетом.а може зрадієш.
Може дозволиш сказати слова.
Так хвилююсь, юнак перед юнкою,
В горлі сухість.нетверда хода,
Хочу злитись одним поцілунком.
Та щоб стала одною душа.
Скільки мріяв,а освідчивсь банально:
"До вподоби...кохаю тебе.
Будь зі мною, тихенько прохально,
Я підставлю надійне плече.
"Що надумав.старі ми для того,
Посміхнулась,яка вже любов.
Ближче неба наша дорога,
Квіти візьму,поставлю в вазон.
Напросився на чай.на розмову,
Ми сиділи,мовчали,пили.
"Ти хороший,але я вірна одному,
Він на небі.а я на землі."
Взяв за руку:"Так що то, не доля",
"Ні, і безвольно пустила сльозу".
..."Я піду,ти пробач мені Олю"...
Ніс додому любов й сивину.́
Доброго Вам ранку та і настрію до сніданку. 
, але вже краще прочитати 
Вірш- супер! Приємно читати таку чарівну, душевну лірику! 
