Ну хто в житті не пестив свої мрії,
Чи не вони тримають на плаву?
В рожевих окулярах хай надія,
Та з нею по житті отак пливу.
Життя - це неосяжний океан,
Не втримає на хвилях соломинка.
Ще гірше, як попереду - туман,
І ти не знаєш, де ота зупинка.
Надія й віра - орієнтир в дорозі,
Та десь далеко світиться маяк..
(Та мрія підганяє: все ти зможеш!)
Без нього в морі важко, аж ніяк.
Не раз бувало хвилі накривали,
Думки миттєві - повернуть назад,
Та мрії - лиш вперед, не відпускали,
В душі моїй тоді стихав безлад..
А, може, я зробила тут помилку,
Не треба запливати за буйки?
Чи зможу допливти? Чи буде толку,
Якщо бажала в даль таку пливти?
А он уже і берег бовваніє,
Надію все ж свою не зупиню,
Бо там душа твоя мене зігріє,
Не треба і розпалювать вогню...
Чарівно і цікаво про життевий, бурхливий океан! Чудова, душевна лірика! 
