Сніг народжується з твого подиху,
З твого слова «люблю» на морозі…
По краплинах підносячись доверху,
Невагомий, спинитись не в змозі.
На хмарині, прилігши спочити,
Щоб чергову скорить висоту,
Він готується далі злетіти,
Бачить в злеті своєму мету.
І як тільки окріпли крижини
На симетріях і узорах,
Бачить сніг вже нові вершини,
Та раптово летить додолу!..
Завиває, волає і проситься,
Проклинаючи долю свою,
Завірюхою в полі носиться,
На дерева дереться в гаю.
Як боротися вже нема сили,
Упаде на села й міста,
А, упавши, складе білі крила,
Чисті-чисті, як одяг Христа.
І радітимуть діти щасливі,
І озимина в полі зросте,
І хатини ошатно-красиві,
І горобина снігом цвіте…
У простому своєму щасті
Сніг вдивляється в небеса…
Так буває: потрібно впасти,
Щоб повірити в чудеса.
Моє серце - мала сніжинка
В танці прагнень, надій і мрій…
Як впаде в твої руки з хмаринки,
Упіймай і собою зігрій.