В горіховій шкарлупі заховався день,
Замерз, зіщулився, зробився геть мізерний.
А дітвора горіхи до кишень
Кладе, збирає у торби і жмені.
І скільки тих горіхів на горі,
Посушених під стріхою, де комин?
У нашому старенькому дворі
Життя рахується горіхами в долоні…
І кожен з них за смаком не такий,
Солодкий, твердий, зсохся чи зацвілий…
Старанно розбиваю свій – гіркий,
Чи до смаку, коли ти зголднілий?
Летять шкарлупи у ясний вогонь,
Лишаючи по собі тільки пам'ять.
Горіхів слід – зчорнілий слід долонь –
П'янить, бурлить і голову дурманить.
Хай заздрісно вдивляються всі ті,
Котрі горіхи просякчас ховають,
Шкодуючи хоч дрібочку собі,
Життя проживши, смак життя не знають...
А час горіхом на землі росте,
Врожай новий – то ціле покоління…
Нічого не змінити, та, проте,
Вирішувати нам, яке дамо насіння
