Хитається фіранка на вікні:
Від твого подиху, чи, може, просто вітер…
Пішов - лишились на вторішньому сукні
Сліди затертих від мого кохання літер.
Лишились ранки в тебе на плечі,
І хованки вночі під покривалом…
Ці спогади – найбільші палачі –
Щодня вбивають, і щодня їм цього мало.
А на вікні букет із хризантем –
Такі ж холодні, як остання наша зустріч.
Вони, як я, живуть вчорашнім днем,
Проміння сонця бачачи в горішній люстрі.
Хитається фіранка, мов жива,
Вдивляється в дорогу за обійстям.
Зчорнілася і висохла трава…
Приходить осінь… Що ж чекати після?
