Десь рідні гори,височать у далені,
і тільки в снах приходять,тут на чужині.
Зелені полонини й до неба,там ліси,
а ще аж пахнуть-гірські,чисті річки.
А тут асфальтом б*є,оця чужбина,
у думці страх-а де зароблена,ця копійчина.
Одна потіха у заробітчанському житті-
не треба буде бідувати,моїй сімї.
Роки біжать,до тусклого асфальту звик,
не помічаю вже,я шум авто і крик.
І тільки в сні,відпочиваю і мандрую я туди,
куди бажає тіло і душа-іти,іти,іти.
Приїхавши додому,вічувши силу від землі,
обніму всіх і поцілую,кожного з сімї.
Хоч сліз не покажу,але хай знають всі,
моя сімя,моя земля-завжди в моїй душі.
І знову торба на плечах і знову очі у сльозах,
а на душі від болю,панує дикий страх.
Але таке життя,така вже наша доля,
в полоні від життя,всі люди і тільки в сні є воля.
