Прийшло – і сила джерелом струмиться,
І дивні думи крутяться мої, –
То біль життя, то легкість смерті сниться,
А в серці співи, наче солов’ї.
Вона ж красою вабить, чарівниця:
Як змії, виснуть коси з плеч її,
А очі з-під повік – з-за хмар зірниця,
І знадні сукні складки та краї.
Хмільний з п'янкого солоду кохання,
Іду на зов таємний без вагання,
Щоб яснооку привітать Лауру.
А з вуст правдивих рветься вже сонет –
Гучний, немов свавільний вихор бурі,
І ніжний, як закоханий поет.
Уладзімір Жылка
Каханне
З'явілася, і чую сіл крыніцу,
І думы незвычайныя мае, -
То боль жыцця, то лёгкасць смерці сніцца,
І сэрца незнаёмае пяе.
Яна ж красой варожыць, чараўніца:
Як гады, віснуць косы з плеч яе,
А вочы з-пад павек - з-за хмар зарніца,
І тайнасць складак вопраткі заве.
Атручан хмельным соладам кахання,
На кліч таёмны йду без дум, пытанняў
Вітаці светлавокую Лауру.
А з вуснаў шчырых рвецца ўжо санет
Гучны, нібы віхор свавольны ў буру,
І радасны, бы ўлюблены паэт.