Скрізь небеса безумно сині,
дзвін поля будить тишину,
моя душа там рветься нині
у невідому далину.
Час забуття своє розкине
на хвилю золоту ясну, –
моя душа тоді полине
у невідому далину.
Якщо ж душі летючу мрію
стуманить осінь в мить одну,
вона, мов пісня, заніміє,
на хвилю упаде ясну.
Николай Лилиев
Небето е безумно синьо
Небето е безумно синьо,
полето празнично звъни,
там моята душа ще мине
към неизвестни далнини.
Ще пръска времето забрава
над позлатените вълни
и моята душа ще плава
към неизвестни далнини.
А щом блянът на дух унесен
безбрежна есен осени,
тя ще издъхне като песен
над разлюлените вълни.
