Ми звершуємо подвиги для тих, кому до нас немає зовсім діла!
На місто ліг сріблястий теплий сніг,
Ріка під лозами густими оніміла...
Ми звершуємо подвиги для тих,
Кому до нас немає зовсім діла.
А нас по-справжньому кохають саме ті,
Яким ми і без подвигів потрібні,
І визирають десь на самоті,
Загорнуті у сутінки вечірні.
Ми не цінуємо відверте і святе,
Пронизані облудним самолюбством!
Ми стільки часу витрачаєм на пусте,
Катуючи усіх своїм безумством!
Ми біль для Ангелів і горе для Святих!
Ми посміховисько для завидющих бісів!
Стояти з нами поруч — вже є гріх,
В хворобі цій немає компромісів!
Ми летимо в безодню стрімко вниз,
А нам здається, що долаєм вежі!
Ми горимо, як з очерету хмиз,
Але не відчуваємо пожежі!
Ми у лайні по вуха повсякчас,
І лицемірство — наша вже стихія,
І лиш тому, що хтось чекає нас,
Крізь далечінь проблискує надія!
Та ми марнуємо дорогоцінні дні
Не поспішаєм усвідомити -
наївні
Що нас по-справжньому кохають саме ті,
Яким ми і без подвигів потрібні!
