В один з осінніх теплих днів,
Коли ще сонячно було
Павук страшенно захотів
Знайти собі нове житло.
А так як транспорту не мав,
То сів за крихітний станок
І помалесеньку зіткав
Шовковий диво-килимок.
І от, у небі синім
Пливе шовковий килим...
Аж ось і дерево крислате,
А в стовбурі дупляна хата.
-Хто тут живе?
Тук, тук! Тук,тук! -
Поштиво запитав павук.
В дуплі з'явилась голова:
-Це мій будинок. Я сова.
-А можна я тут поживу?
Знову спитав павук сову.
-Е, ні мій друже любий
Удвох нам тісно буде
Ти знай, що сови й пугачі
Полюють тільки уночі,
А в день лягають спати.
Ти ж будеш заважати!
І знов у небі синім
Пливе шовковий килим...
Аж ось і озеро видніє.
Павук спускається. Радіє.
Посеред лілій водяних
Густий розрісся очерет,
І він побачив серед них
Веселий жаб'ячий квартет.
-Ти звідкіля? Ква,ква! Ква,ква!
-Я тут у пошуках житла.
Місцина ця мені до серця,
Бо дуже чисте в вас озерце.
Чи ви не проти, милі жабки,
Якщо я тут збудую хатку?
-О, ні! - сказали жаби ґречно.
-Тут жити дуже небезпечно!
Ти мабуть чув про чаплю міру,
Страшнішого немає звіра!
Отож, ква-ква, не зволікай,
Мерщій від озера втікай!
І знов у небі синім
Пливе шовковий килим...
Аж ось будиночок і криша,
Де на горищі живе миша.
Павук легесенько спустився,
Навколо себе подивився.
І бачить, зирять зі шпарини
Маленькі очка-намистини
-Чи можна тут, шановна мишко
Побудувати власну хижку?
-Ну, звісно, можна друже
Сусідству рада дуже.
Будуй собі хатину. -
Промовила гостинно.
Тепер живе павук в кутку
І тче фіранки на станку.
А миша теребить горох,
І весело сусідам вдвох.
