Не чують...
Як часто не чують люди звичайні, простенькі слова,
Як щось промовляєш, та наче навколо нікого нема!
Та не ти...
Ти чуєш яскраво замовчені мною таємні думки,
Торкаєшся наче незримих матерій, з тобою так легко іти у житті.
Сліпі...
Всі наміри наче укриті брезентом, не бачать нічого, мов прірва жива,
І скажуть, що щирість лише із сонетів, напевне це просто велика біда.
Та не ти....
Ти помічаєш усе, навіть саму маленьку дрібничку, що вкладено завжди у вчинки любов,
Для тебе солодка є навіть водичка, бо з неї черепаєш ти ласощі знов...
Німі....
Не звикли казати про всі почуття, згораючи знову безжалісно в пеклі,
Без сенсу зростають майбутні віка, якщо без коріння зростає це древо....
Не мовчиш....
Не тремтиш....
Не обідиш.....
ЗЛЕТИШ...
Обіймеш.....
Пригорнеш....
Вбережеш.....
БО ТИ Є....
