Зійшлися клани на смертельний бій,
Та тільки не для тих, хто вертить долі,
Для тих, хто на межі тримає стрій,
Не маючи піти своєї волі …
В одного кольори суцільна тьма,
У іншого виблискує щось в прірву,
Ще в іншого для всіх наче тюрма,
І завдяки,
бо круглі мідяки,
одному нерву
Тримається уся ця рать іще біля ріки,
Що розділяє табори.
Все завдяки екранному суфлеру!
У розумі, у совісті, у чесності дірки,
І звідти все тече кудись у ноосферу ….
Та ж зупиніться, бо чужа це гра,
Пішак не ферзь, і роль його – це жертва.
Дарма. Бубнять з екранів завчені слова.
І вже готові за обман цей вмерти …
Кому сказати це, потрібні де слова?
Боялись роботів, а ким самі вже стали,
З якого сплаву руки ці і голова,
З якого серце зроблене металу?!
Зійшлися, вдарились мечі,
На один одного кидаються мов звірі,
Регочуть збоку десь погоничі.
І плачуть діти онімілі ...
дякую
