У моїм серці є іскра,
як не крути - вона твоя...
Твоя стихія це - вода,
але з октановим числом
що наближається до ста.
Неможу загасити цю іскру,
хоча тушу, тушу, боюсь, що
тільки більше розпалю...
Ти за структурою -пальне!!!
Достатньо ближче підійти,
як весь мій весвіт спалахне.
Візьму ключі від свого серця,
(раз про ключі хтось нагадав),
закрию дома розум свій,
щоб нам не заважав...
і в котре я на пошуки піду
той 3-й елемент шукати,
те що бракує для вогню.
Зустріну... Пройду чи підійду?
Дозволю доторкнутися
чи як завжди втечу?
Та розум мій упертий,
крізь шпарку з дому утече,
наздожене мене швиденько
і не дізнається тіло моє,
як медовий напій по венам тече,
язики полум'яні його обпікають,
до самих глибин, до дна проникають,
яскраво між сотнею клітин блукають,
як двоє насолоджуються повільно,
не поспішають,
очищають себе вогнем,
і весь світ їх чекає.
все що зайве до тла прогорає,
весь тягар, увесь біль і усе що картає.....
.......
Ні...... я вже знаю - втечу.....
і ти також тікай...
бо той попіл, що залишиться після,
для нас не буде схожий на Рай.
Можливо у вашому серці і була іскра, та здається мені що зараз це полум’я, полум’я з якого народжуються яскраві світлі почуття, полум’я яке дарує прекрасні вірші
Moнада відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Редьярде... вони вже давно народились... смакую...
