Ти був поруч, зі мною завжди.
Ти допомагав коли важко іти.
І підтримував кожне моє слово,
Навіть коли це було, так безпонтово.
Коли з уст летіла дурня.
Ти прекрасно розумів, що брехня.
Та на пів слові мене обривав,
І так солодко уста цілував.
І по тілу все нижче і нижче, ти спускав свої поцілунки
І тіла наші все ближче і ближче, і сильніш залиша візерунки.
Я торкалася так щиро і грубо, твоїх ключиць неймовірних, губами
І лишала сліди так любо, осипавши їх "своїми" місцями...
І все навколо наче в казці, неймовірно та незримо
Ніхто із нас не був у масці, лиш голому тілу, те постежимо...
І раптом раз, в один момент все підлетіло в вись!
Книжки і одяг, у цемент так голосно вп'ялись!
Упало все і зникло, малого й сліду не лишивши...
Серце сказало: "я вже звикло, що ти кудись спішивши...
Клялась йому, що лиш його, твої думки і плечі,
Клялась тому, що лиш його, хтіли вуста, ті молодечі"
Прийшов в життя, забравши спокій з нього
І темп серцебиття, підвищив не фігово
Та все минуло, вже нема, й тебе й твоїх укусів
Холодним вітром, так війнуло, згада вона про сліди на шиї від прокусів
Його нема, тай ти не та,
Що була так давно...
І знов сама, і знов одна
Кидаєш доміно...