Моя втома від життя така глибока.
Вона заважає бачити своє сьогодення.
Прагну її розігнати якомога швидше.
Невблаганний вогонь моєї боротьби
ледь тліє,та все одно жевріє.
Гірка розлука з минулим,
але солодке бажання нового, кращого.
Журба нехай прийме свою
прощальну хвилину.
Забула про спокій від страждань.
Надія, допоможи мені мерщій,
поки залишилася ще у серці
іскринка - жаринка до кращої днинки.
Тільки сни породжують дива,
в них я не сама.
Надія моя давня,
наче з кожним днем молодіє,
зве у простір мрії.
Розлучуся я с Долею сумною,
з пекельними її муками,
пошукаю ще радості на Цьому Світі.
Самотня, але ж вогник Душі жевріє,
не згаса, на сумні події не зважа.
В нім ознаку любові читаю,
ніяковію, лице осяйне прикриваю.
