Вже вистигла постать щасливих посівів
У полі, де сонних лісів рубежі,
Сивіючий колос звела до межі
З печальнім шептанням: «Де, жниці мої ви?»
І жниці зійшлися. Направо, наліво
Кладуть у снопи колоски-сторожі,
Зашурхали глухо серпи, як ножі,
Під жнивні прадавні розложисті співи.
І пісня журлива повільно пливе,
Втрачаючи в пущі свої переливи,
У шелесті спілого колосу ниви.
Пливе жнивна пісня до мене й зове,
Дзвенить, як коса, крає серце живе:
«Ти, брате, ще сієш ... а де ж твоє жниво?»
Янка Купала
Жніво
Наспелая постаць шчаслівых пасеваў
За вёскай, на сонным лясоў рубяжы,
Ссівелы ўжо колас схінула к мяжы
У сумным шаптанні: «Дзе, жнеі мае вы?»
I жнеі сышліся. – Направа, налева
Кладучы ў снапы каласы-старажы,
Зашасталі глуха сярпы, як нажы,
Пад жніўныя вечна старыя напевы.
Спагадная, нудная песня плыве,
Губляючы ў пушчы свае пералівы,
У шэлестах белага коласу нівы.
Плыве гэта песня ка мне і заве,
I ў сэрцы звініць, як каса у траве:
«Ты так жа, брат, сееш... а дзе тваё жніва?»
