Вже п’ятнадцята зима минає
Лютий кружить у гаю
перед падінням- душа злітає
На самісінькому краю
Мене стягує біль особливий
Фізичний чи може душевний?
І біль цей такий норовливий
а неспокій такий вже блаженний!
Я продала серце і душу
за муки солодкі у мріях!
мабуть плакати за ним я мушу
краплі дощу на моїх віях.
Стою в завірюху укутана
а вечір зимовий і сніжний
історія зовсім не заплутана
і її шепіт такий ніжний.
Я віритиму у кінцівку
що чекає мене незабаром
я повернусь у теплу домівку
що звутт її Божим даром!
Я брешу собі що скінчаться
тортури над серця уламками
говорять всі, що мені вдасться
покінчити з повітряними замками.
Серце зупинитись не може
у мріях безглуздих, пустих.
Суперечити природі негоже
Хоч і бракує думок простих
Даю слово, що я відпускаю
Його і своє кохання
Про взаємність більш не благаю
Бо змирилася із покаранням.
зворушили, мила Кобіто. 
