Знов на землю вічне диво впало -
Сніг піднявся, як дев'ятий вал.
Над його холодним покривалом
Квітне неба синього овал.
Швидко дніє. Згасли зимні зорі,
Заіскрився білий океан.
Слава богу, на людськім просторі
Скільки забинтовано тих ран!
Раптом щось мов бризнуло червоне -
Сонце! добре, що глибокий сніг
Променисту рану незагойну
Все-таки перев'язать не зміг.
Ось весна розпустить ріки ситцю,
Вродить вирій сірі журавлі,
Все від сонця знов заколоситься -
Щедрі рани, радощі й жалі.
