В кімнаті тепло, світла немає, лише місяць через вікно посилає свої чарівні промінці... Сірий грудневий день закінчується... Та скільки там того дня! Недаремно ж кажуть: "Не встиг народитися день, а вже й зачепився за пень". Ми з братом виконали усі домашні завдання: попорали годувальницю корівку, нагодували підсвинка, занесли до хати води і хмизу для печі...Та й брат гайнув на вулицю лаштувати саморобні ковзани, а я сиджу в кімнаті, чекаю маму з парним молоком, мені не терпиться взятися за нову для мене справу в"язання". Нарешті мама заходить до хати, засвічує лампу і через марлевий цідилок переливає молоко з відра у глечики... Молоко дзюрчить, а я дивлюсь на мамині вправні руки...І як ото в неї виходить: жодна крапелька не пролилася на стіл?!. Наразі чую тупіт ніг і гучний голос тітки Мотрі, нашої сусідки: "Ти вже впоралася, Полю?" "Так!"- обзивається мама.
"Ну, то давай до роботи!" Ось уже кілька вечорів ми з тіткою вчимося у мами в"язати крючком. Спочатку тітка Мотря тільки спостерігала за маминими спритними рухами і дивувалася, як це в неї виходять такі чудернацькі мережива. Недарма ж говорять, що людині не набридне спостерігати за трьома дійствами: водою,що біжить; полум"м, що горить і вправною роботою людини. То отож тітка завжди й дивувалася; "І як ото,Полю, в тебе все виходить? І шиття, і вишивання, і в"язання...А чи є така робота,яку б ти не вміла зробити?" Мама усміхаючись відповідає: "Звісно,Мотю,є. Треба лише захотіти і все уважно робити, то все й вийде. Ось і ти спробуй, тільки будь уважна і не поспішай!" "Та ні, Полю, в мене нічого не вийде, я в цих справах незугарна..." "Даремно ти так,Мотю, говориш. Он глянь,моя Валя ще мала, а й то навчилася ланцюжки в"язати..." Ці слова зачепили тітку за живе. "Ну,гаразд, давай спробую..." Після цього тітка взялася за навчання в"зання. Не один вечір намагалася навчитися в"язати ланцюжок, та в неї нічого не виходило. Крючок крутився у її руках,
нитка сповзала з пальця, і тітка в невдовзі припинила в"язання, лише спостерігала за нашою з мамою роботою, скрушно похитувала головою..."Ну, ти дивись,Полю,уже он і у Валі візерунок якийсь виходить! Ну чого ж я така нездара?" "Не журися,Мотю, ось закінчимо з Валею в"зати оці прошви, та й візьмемося за вишивання рушників. Це робота голкою і в тебе теж вийде." І справді, хоч і не все у тітки виходило, та все ж хрестиком вишивати вона навчилася, а ще трохи й стебельком, а от вишивання гладдю освоїти не змогла...
Тітка Мотря, як і моя мама, вдова, тільки у неї троє синів. Як вона сама називала їх - розбишаки. Працювала тітка, як і моя мама, в колгоспі. Працювала добре. Сини доглянуті, город чистий, от тільки цибуля і часник у неї щось не родили і їй часто доводилося їх позичати. У колгоспі усі її називали Мотрею, і лише моя мама - Мотею. Тітка любила й поважала маму. До того ж мама ніколи не нагадувала їй про повернення боргів...Мій брат Василько, товаришував з її синами, такими ж великими,як і він, любителями футболу. До того ж Василько завжди допомагав їм виконувати домашні завдання, а вони за це навчили його грати на балалайці.
Пам"ятаю, якось навесні в колгоспі мали відбутися збори колгоспників. Коли тітка забігла до нас, ми з мамою садили цибулю. "Полю, ти ще й не закінчила? Давай допоможу, бо вже скоро й до клубу треба йти!" Тітка взяла у мене торбинку з цибулею, і стала її тикати у рівчачки, які робила мама, а я загортала і приволочувала. Придивившись до роботи тітки, я раптом вигукнула: "Мамо, тітка неправильно тикає цибулю!" "Як , не правильно?"- до мене тітка."Та ви ж її тикаєте до гори ногами!" - засмялася я. Мама мовчки подивилася на роботу Мотрі і усміхаючись сказала: "Так, от чому в тебе не родять цибуля і часник. Ти ж і справді їх не так садиш. Треба ось як..."- показала мама. Тітка знітилась і взялася за сапу, а мама за цибулю. Закінчивши роботу, жінки поспішили до клубу на колгоспні збори, а я на вулицю, де мене вже заждалися подруги. Про цю подію мама нікому не говорила і мені веліла не теревенити. Та чи то тітка сама десь проговорилася, чи хтось із сусідів чув наші перемовини на городі, бо скоро мало не весь колгосп знав, як тітка саджала ту злощасну цибулю. Тітка ж в усьому звинуватила маму. Образилася і вже не приходила до нас ні на позички, ні з інших причин. У нас була кицька Мурка, а в тітки кіт Василь. Ну Василь, так Василь, мама не ображалася, що кіт носив ім"я нашого Василька. Якраз на той час колгосп преміював передовиків у роботі: мамі дісталася свинка, а тітці Мотрі-кабанчик. Та тітка і кабанчика назвала Василем. Дізнавшись про це від нас, мама сказала: "Ну,нехай у неї буде кабанчик Василь, а у нас тоді свинка - Мотя!"
Та тітка довго сердитися не могла і якось забігла за мамою, щоб як і раніше, разом іти на роботу. Та в цей час Василько саме вичищав у свинки, випустивши її на подвір"я, а та швиденько у мій квітник і нумо рити в ньому землю. Побачивши це, я голосно гукнула: "Ну,Мотю, що ти робиш?.." Тітка почувши це,аж рота розкрила. Та й нічого не сказавши поспішила на роботу без мами. Образилась ще більше. Але через кілька днів наша годувальниця - корівка так пошкодила ногу, що довелося її здати на м"ясо. Ми залишились без молока. І тут тітка Мотря нас виручила. Доки мама не придбала іншу корівку, тітка щодня приносила нам глечик молока. Дружба тітки Мотрі і мами відновилася. Адже відомо, що "дружба пізнається в біді". Тепер, приходячи до нас, тітка чухала нашій Моті спинку і примовляла: "Ну що, тезко, поправляємося!?."
ID:
816643
Рубрика: Проза
дата надходження: 07.12.2018 17:47:02
© дата внесення змiн: 07.12.2018 21:18:21
автор: геометрія
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікава історійка! 
