Взявся зеленим наступного року врожай,
Хоч ще недавно підковами пахнуло поле.
Осінь озимим чомусь прокричала: - «Банзай»
І відізвалась неначе засіяним болем.
Дощ знов полоще ледь вибиті з грунту ростки.
А під вербою сховалися сині тумани.
Клаптики поля, немов кольорові хустки.
Або одягнені нові священі сутани.
Скинувши золото, чорними стали гаї,
Ряска сховалася, місце звільнила для льоду.
Засумували, зійшовши нові врожаї,
Нам в душі несуть, зелену свою насолоду.
