В одному лісі, що звався Західним, жили різні-прерізні тварини. Були вони дружними, ходили одне до одного в гості, збиралися у свята та вихідні на великій галявині, обмінювалися своїми думками, вміннями. Діти тварин древнього лісу відвідували дитячі садки, вчилися у школі.
Все саме так і було, доки до їхнього Західного лісу не залетів двоглавий орел зі Східного і не збудував у ньому свою хату. Спершу новопоселений не показував свого злого характеру, вітався зі всіма, кого стрічав на шляху, робив приємні компліменти, напрошувався у гості, і, коли ті кликали його, приходив до них не з порожніми лапами, а з коштовними подарунками. Та згодом, коли орлові вдалося втертися до всіх в довіру, він показав свою справжню суть, почав робити тваринам Західного лісу різні пакості, бо саме задля цього він і прибув сюди. Коли зустрічав когось із тварин у лісі, то робив вигляд, що хоче обійняти, поцілувати її, насправді ж наближався для того, щоб видзьобати з її уст усі слова добра, любові, ввічливості, щоби прикласти до її серця шматок чарівного льоду, який завжди носив у своєму чемоданчику-холодильнику, який привіз зі собою з далекого краю. Тварини від таких дій мінялися просто на очах. Вони ставали байдужими, не хотіли одне з одним спілкуватися, а якщо і спілкувалися, то говорили одне до одному зневажливі слова, вживали навіть лайливі. За місяць часу пересварив орел-зайда майже всіх мешканців між собою. Діти тварин Західного лісу перестали відвідувати дитячі садочки, вчитися у школах, цілими днями байдикували, бігали по болоті, кидалися ним, обзивали одне одного. Батьки не читали їм книжок, не ходили з ними до лялькового театру. Дорослі перестали ходити на роботу. В лісі настав справжній хаос. Почастішали бійки, крадіжки, підпали. Зажурився лев Жовтий Зуб – правитель Західного лісу. Він не мін зрозуміти, в чому причина злих перемін. Не знав, що все це – наслідок дій орла. Бо той і далі був привітним до всіх, особливо до тих, до кого йому ще не вдалося підійти впритул при зустрічі. Жовтому Зубу двоглавий не нашкодив тільки тому, що не мав доступу до нього. Той був під потрійною охороною. Перше, зовнішнє коло варти, орлові вдалося розірвати вже через два тижні по прибуттю (злакомилися на компліменти). Ще через два наповнив злобою друге коло (купилися на подарунки). Третє, що складалося з наймудріших, найспритніших і найвірніших особин, поки що ще тримало міць і пильність.
- Що робити? – думав правитель, аналізуючи те, що сталося. – Як повернути мешканців Зпахідного лісу до колишнього життя? Біда, яка звалилася – наслідок його особистої провини чи хтось злий наслав чари?
Лев шукав відповіді на всі ці питання, та не знаходив. Тож пішов до свого сторічного друга-ворона, який жив на старому розлогому дубі, що стояв на території його замку. Багато за життя бачив ворон, багато знав. Приніс йому лев їжу в мисці й мовив:
- Чи знаєш ти, друже, що робиться в нашому лісі?
- Літаю ж, бачу.
- А чи знаєш, чому такі невтішні зміни настали?
- Думав я над цим питанням. І здається мені, що тут без впливу двоглавого орла не обійшлось. Це ж акурат через місяць після того, як він прибув до нашого лісу, в ньому все пішло верх дном.
- А й справді так. Але ж я нічого злого за ним не помічав. Подарунки роздавав, компліменти.
- І все ж щось нещире я в ньому помітив. Тому знаєш, що я зроблю?
- Що?
- Полечу в той край, з якого прибув до нас орел. Є в мене там подруга – ворона Карка. Вона старша за мене, розумніша і про всіх все знає.
- Тоді лети й щасливо повертайся. Чекатиму!
- Зроблю, що в моїх силах.
Полетів Чорний ворон, зустрівся з подругою-вороною. Взагалі Карка народилася в Західному лісі й лише через випадок долі опинилася в Східному. Мудрійка-ворона розповіла Чорному ворону про те, що двоглавого орла до їхного лісу послав чарівник, який служить царю Східного лісу – бурому ведмедю Лахмачу. Цар дано жив бажанням розсварити між собою мешканців Західного лісу для того, щоб заволодіти ним. Бо ж відомо, що землю, мешканці якої живуть у сварках одне з одним, легко захопити.
- Що ж нам робити?
- Як що? Перехитрити двоглавого, вбити його, розтопити серця мешканців Західного лісу, знову відкрити школи, вивчити слова ввічливості з усіма, хто прийде до неї, і жити так, як раніше.
- Але хто ж його перехитрить? І чим розтопити холодні серця?
- Цього я не можу сказати. Але я знаю того, хто може дати тобі пораду.
- Хто?
- Золоторогий олень.
- Де його знайти?
- Він живе у вашому краю, в Карпатах, на найвищій горі, де росте яблунька, що дає золоті яблука.
- Не чув про таке чудо.
- Цей олень на тій горі недавно поселився. Спустився з небес зі золотою щепою в зубах. Посадив її, і тепер вона родить йому золоті яблука. Він їсть щодень по одному, і від того його розум ще більше ясніє.
- А ти звідки знаєш про це?
- Я іноді буваю у дворі царя Лохмача. Чула від крука Гострого Лука, який годується об’їдками з царської кухні, що Лохмач тому й підбирається до вашого лісу, щоб цю гору високу зайняти, оленя привласнити, і щоб той олень йому служив.
- А як він про оленя дізнався?
- Про нього йому його маг розповів. Сон мав він про оленя. У ньому маг чув голос, який сказав йому, що той із правителів землі буде непереможним, хто першим відвідає оленя й засвідчить йому свою повагу.
- Дякую за інформацію, Карко. Лечу додому, щоб якнайшвидше розповісти про це своєму правителю. Якщо в нас усе вийде, то я віддячуся тобі, люба подруго. Бережи себе!
- І ти бережи себе, Чорний. Бажаю правителю Західного лісу успіху!
Карка повісила на крило другові торбину, в якій був шматок сиру, сказала:
- Візьми, з’їси, як зголоднієш.
- Дякую.
Полетів Чорний. За добу тільки раз зупинявся, щоб перепочити і підкріпитися сиром. Коли прибув до свого правителя Жовтого Зуба, розповів йому все, про що дізнався від Карки. Витяг лев-правитель свій гострий меч зі скрині (давно не випробовував його), покликав сім вартових (з найближчого кола) й вирішив з ними найвищу гору Карпат узяти. Не пройшли вони й пів гори, як на їхьому шляху двоглавий нарисувався.
- Куди йдете, шановні? – спитав.
- До річки, купатися, - мовив правитель.
- А можна я з вами?
- А чого ж не можна? Долучайся.
Жовтий Зуб зі своїми охоронцями – двома вовками, двома тиграми, двома пантерами та удавом, що сидів у наплічнику лева йдуть, а орел над ними летить. Підійшли вони до річки, сіли перепочити.
- Спершу перекусимо, а тоді скупаємось у водоймі, - мовив правитель.
Посідали всі, хто йшов, колом довкруж скатерки, яку простелив на траві найстарший із вартових – вовк, виклали на неї з наплічників їжу, яку мали, стали споживати її. А удав не вилізає, чекає спеціального сигналу від лева.
- І в мене є обід зі собою, - сказав орел. – Можна я сяду з вами і пригощу вас ним?
- Що ж, викладай те, що маєш, - відповів Жовтий Зуб.
Сів орел біля них, витягнув рулет з якоюсь начинкою – гарно запахло! Порізав його, посипав крижинками льоду, які витяг зі свого модного чемодана, поклав на скатертину.
- Притрусив, щоб не топився на сонці. Пригощайтеся! Смакота ще та!
Ніхто не доторкнувся до рулету. Тоді орел знову розкрив чемоданчик, витягнув звідти великий гострий шматок льоду. Лев одразу зрозумів, що двоглавий хоче зробити, тож голосно заричав. Вирвався тієї ж миті з наплічника удав, кинувся на двоглавого, обкрутився довкруж обох його ший (мав завдання так учинити, як почує рев лева).
- Що це? – ледве прошипів орел. – Я до вас із дарами, а ви…
Не дав договорити йому правитель, подав удаву знак до дії (махнув головою) і змій приморочив двоглавого. Тоді правитель витяг із піхов свого гострого меча й відтяв підступному ворогу обидві його голови. Вовк із тигром скинули їх одразу до річки, яка несла свої води до Східного лісу. Хай лапають! Зібрали речі вартові із землі й разом зі своїм правителем продовжили сходження на гору. Під вечір дісталися вершини. На ній і справді побачили дерево із золотими яблуками, а під ним дивовижного оленя, роги якого блистіли, мов сонце в полудень ясного літнього дня. Підійшли ближче, вклонилися чудній тварині, представилися.
- Що вас привело до мене?
- Поради прийшли просити.
- Якої?
- Не знаємо, чим розтопити серця мешканців Західного лісу, які охолодив двоглавий орел?
- Ви мої перші відвідувачі. Тому буду вам служити. Так мені наказано зверху. Дам я вам одне зі своїх золотих яблук. З’їсти ви його не зможете. Але до кого ним дотулитеся, той переміниться, стане таким, як був раніше, тобто, тепло-сердечним.
- Щиро дякую тобі, любий оленю! – мовив Золотий Зуб. – Приходь до мене в неділю чи в будь-який інший день на гостину.
- Дякую. Може, колись прийду.
- Бувай!
- Приходьте й ви до мене, як матимете таку потребу! Радий буду послужити вам.
- Гаразд.
Лев з охоронцями ще раз вклонилися золоторогому й почали спускатися вниз. Сонце почало ховати свої жовті коси за обрієм, обшир все більше й більше наповнювала темрява ночі. Та подорожуючих це не лякало, яблучко, яке ніс правитель, освічувало їм дорогу. Кого зустрічав володар Західного лісу на шляху у ту ніч, до того дотулявся яблуком, той у ту ж мить перемінювався. «Має яблуко силу!» - радів лев. За місяць часу всі тварини стали такими, якими були до того, поки їх серця не охолодив двоглавий. В Західному лісі знову почали працювати садочки та школи. Діти-тварини стали вивчати слова ввічливості і знайомити з ними своїх батьків. Лісом потекли дружні розмови, понеслись дзвінкі пісні, покотився веселий щирий сміх. Мешканці Західного лісу повернулися до свого звиклого життя. Більше нікому не хотілося шкодити їм, захоплювати їхню землю, бо знали (Чорний ворон розніс цю новину по всьому світі, а Карка допомогла), що золоторогий олень випустив таку силу над Західним лісом, яка спаралізує кожного, хто зі злими намірами перетне його межі.
ID:
813233
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 09.11.2018 18:46:44
© дата внесення змiн: 30.08.2021 22:23:52
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Ви одна залишила коментар. Інші бояться, мабуть, або їм казка не подобається. 
