|
Холодний,дощовий жовтень жваво йшов до кінця..На зміну спішив листопад...Здавалося б,ще два місяці,і рік закінчиться...
Багато з нас не помічають швидкоплинності часу, живуть і ніби знають,що настане завтра,і все буде з ними добре...Менше людей серед нас живуть щодня,як востаннє...
Ліна швидко йшла додому,з великим рюкзаком за плечима...Вона була високого зросту, мала добру фізичну підготовку, короткі дві косички,що завжди були акуратно заплетені,ледь сягали плечей...Вона закінчила третій курс військової академії,взявши академку,наважилась на відчайдушний крок,як для дівчини...
Прийшовши додому,була третя після обіду...Вона загріла кави,й сиділа за столом з півгодини...Згодом,пішовши до своєї кімнати,вона почала упаковувати рюкзак:
каремат,спальник, берці, рукавиці,все необхідне з одягу, метеостанцію,флюгер,далекомір...Всі необхідні речі для довготривалого відрядження...
На вішалці висіла форма, термобілизна,шапка...Вона виглядала настільки спокійною,врівноваженою...Ніби вона їхала у туристичний похід,а не на війну...
ЇЇ рішення не було спонтанним,а виваженим...Мамі вона сказала,що їде на рік на навчання по співпраці з НАТО,попередивши,що буде на полігонах майже щодня,якщо мама почує вибухи чи стрілянину...А сама пройшла курси підготовки снайперів,тож вважала за потрібне бути Там,а не відсиджуватись у штабах чи кафедрах вишу.
В своїй голові вона прокрутила все. Була морально й фізично готовою до всього,але все таки боялася,не за себе,а більше за рідних.Тому й твердо пообіцяла собі,що повернеться живою й неушкодженою. Усе.Речі складені, нічого не забуто,в куртку вона поставила образок Божий,а на шиї натільний хрестик, в душі віра в перемогу..
Наставав вечір,за вікнами сутеніло,прокидалася гуляща молодь,що вилазила на вулиці,як велика потворна комаха,що смітила всюди й лякала інших, манерами й поведінкою... Зібравшись думками,дівчина лягла спати,адже далі перед нею постане інший світ,інше життя,і не знати,коли вона нормально поспить...
Прозвучав будильник..У кімнаті було темно й ледь сіріло..Була 5 ранку.
Ліна прокинулася, вмила лице холодною водою, пішла на кухню й випивши гарячої кави,поспішила одягатися...Коли вона була одягнута,вона була схожа на хлопця,
і ніяк не на дівчину...Взявши 15 кілограмовий рюкзак,вона вийшла з квартири...
На Схід вона мала їхати з волонтерами,а там вже було домовлено з командиром частини ...Дорога була порівняно спокійною,якщо не рахуючи декілька сепарських блокпостів,на яких лють просто зашкалювала...
Через 6 годин вони приїхали на місце призначення..Подякувавши волонтерам,вона пішла до бліндажу,в якому її чекав командир,в якого вона випросила дозвіл,щоб бути тут,вірніше взяти її у цей батальйон..
Зайшовши в бліндаж,в якому було доволі тепло, вона побачила свого командира на найближчий рік,він був сивий, кремезний,в очах ховались смуток й холодна сутність війни. Позивний ''Бандера'',що засвідчувало його прихильність до України,
силу духу,і взагалі неповторність у багатьох речах...
Далі дівчину чекало випробування з маскування, точної стрільби,довгого перебування й швидкого з позиції. Знайомство з побратимами,які залишаться у пам'яті назавжди.Не всі виживуть,що стане великим випробуванням для героїні..
Слова'' Найкращі,найвірніші,кохані люди будуть там,де ризиковано й небезпечно,і на жаль часто ці люди йдуть від нас''залишаться в Ліни в голові назавжди...
Друзі,не судіть будь ласка за таку невдалу спробу писати прозу,
це незавершений твір,скоро обов'язково напишу продовження,але не знаю чи варто...Цінуйте життя і будьте просто щасливі
ID:
811427
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 26.10.2018 20:55:39
© дата внесення змiн: 26.10.2018 20:55:39
автор: Лілія Левицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
буду пробувати писати далі 
Пищіть, Ліліє! У Вас це гарно виходить))
