Я втомлена, надломлена й самотня
Шепочу стиха, щоб лиш ти почув.
В моїй душі затоплена безодня,
І я у ній, здається, вже тону.
Я знову тремчу, немов від вітру змерзла
Хоча прогноз транслює теплу ніч.
Тепер кохаєш ту, в якої радість щезла,
Душа в якої – суміш протиріч.
Немає сил, щоб плакати й кричати,
Тепер все буде так, як ти хотів.
Не буду більше слів тобі казати –
Кохані ранять краще ворогів.
Я зв’язана самотністю тугою,
Що душить тіло, мов колючий дріт.
Ти завжди поряд, але не зі мною
Для тебе – я не краща від усіх.
І коли раптом вірші мої щезнуть,
Я припиню тебе чекати у воріт.
Ти моє щастя, ти моє кохання перше,
Але мене, на жаль, ти не зберіг.
