Мовчання іще не прощання,
Якщо навіть криза в душі,
Це швидше глибинне чекання,
Щоб визріли в серці вірші.
Не пишеться… треба раненько,
Коли не кричали півні,
Із ліжка піднятись тихенько,
Щоб сон не тривожить рідні,
За вудки, сачка та принаду
І далі від міста й села,
Щоб волі приглушена радість
На лоні природи знайшла!
Гойдається місяць на плесі,
Стіною чорніє комиш
І риби веселої плескіт
Тривожить незайману тиш…
До чого ж любив я ці миті!
Давно вже не був на ставку!
Вже тільки хмаринки в блакиті
Показують волю таку.
А я – мов безкрилий лелека
Сиджу на дворі у візку…
Лиш вітер приносить здалека
На спогад про радість п’янку
Живі річкові аромати
Чи шум від розправлених крил…
Це слабості монстр проклятий
Дорогу до неба закрив!
Отож і живу у полоні…
Лише ще я маю в душі
Немовби синицю в долоні –
Шпаринку до волі – вірші.
Мовчання – іще не прощання
Це пауза духу в житті,
Думок та емоцій чекання
І Музи наспівів дзвінких.
вівторок, 14 серпня 2018 р.
