На дворі грудень, мінус сім градусів. Падають сріблясті сніжинки. Підходиш до вікна і милуєшся початком зими. Та раптом якийсь мужик, лисий, босий і у галіфе, не поспішаючи пробіг у бік славетного парку "Софіївка". Невже це Андрій, який багато років тому "втопився у річці глибокій"? Так, він скочив у цю глибоку річку всенародної слави і не зважаючи, що стрибнув він у неї з доволі таки важким автоматом підпільника Кіндрата, не пішов на дно. Бо якби це трапилось, не пробіг би він зараз більше як, мабуть, десять кроків перед моїм вікном. А що це був він нема сумніву, бо я добре запам'ятав його одяг і статуру.
Через два дні вмикаю телевізор і дивлюся концерт зірок естради у палаці "Україна". Ведучий оголошує: "А зараз після свого зимового марафону Умань - Київ, палац "Україна" до нас прибув…" Зал піднявся і стоячи аплодував, не даючи вимовити слово ведучому, бо на сцені з'явився той чолов'яга, лисий, босий і у галіфе. Як то кажуть "з корабля на бал". Це був Андрій Миколайчук. Він не втопився у річці глибокій часу. Так тримати, земляче!
