ЦІЛУНОК
Зціли́ мене отруйним поцілунком,
Що самозгу́би зойк лишає на губах
І поглинає зпе́щеним грабунком
Твердиню волі й первородний страх.
Зп’яни́ собою, мов медо́вим тру́нком,
Що захмели́ть табу і зна́дить на чата́х
Варто́вих цноти. Тремт заграє в’ю́нком
Десь за свідомістю, у незбагненних снах.
І обійми́. Як пензля геній, що малюнком
Милується у барвах, засмакуй в вустах
Нектар розніженого світу. Візерунком
Він закарбується в кохання скрижалях.
Павло Гай-Нижник10 серпня 2018 р.
