На зелених розлогих лугах пас отару кудлатих овечок пастушок на ім’я Іванчик. А поруч з пастушком два вірних пса чатують, щоб вовк до отари не наблизився, і щоб їхній пастух був в безпеці. От і пасе Іванчик цілий день овечок, а щоб не сумно було, на сопілочці виграє. Та й помітив пастушок, що соловейко на деревині кожень день сидить і з цікавітю спостерігає як то він виграє на дерев’яній сопілочці. Каже Іванчик до соловейка: - А давай друже вмісті співати. Ось так і співають вдвох, соловейко свою пісеньку, а Іванко в ритм йому виграє. А коли сідає пастушок пообідати, то й про товариша свого не забуває: то хлібцем його пригостить, то зерняток принесе.Так і час швидко спливає, та не сумно пастушку. А ввечері Іван додому йде з отарою, а соловейко до лісу летить.
А то одного разу летить соловейко до Іванчика, аж глядь сопілочка пастушка лежить, а лисиця біля неї сидить. Та й заглядає немов не знає, як то на ній грати.
- А що лисичко, заговорив до неї сміливий соловейко, не вмієш на сопілочці грати?
- Не вмію, а ти хіба вмієш?
- Ти ж й сам напевно не знаєш, що воно таке?
- Я знаю. Це – сопілочка. На ній грають різні мелодії.
- А ну ж покажи! Соловейко тільки підлетів до сопілочки, а лисиця відразу кинулася на нього. Та зненацька почувся голос пастушка:
- А ну геть руда лисиця! І вдарив лисицю палицею. Почувся гавкіт сторожових собак, і лисиця ледве встигла втекти. Соловейко сів Іванчику на плече, хлопець взяв свою сопілочку, та й пішли виганяти заблукавши вівць з лісу.