Люди добрі, шо сі діє на тім світі Божім:
Шо не плюнеш- то поет...Ну на кроці кожнім
Де не стань, куди не йди -соло і дуети...
Аби стукла п"єдесєтка - робляться поети
Шо найбільше - то баби... Як поварювали,
Множаться, немов гриби, всі підряд ними поставали...
І то знаєте - біда бабам у тім віці,-
Забери того"коня" -, як палки - каліці
А одна на днях - таки: (знать, жи шось дістало)
Наче шкварили її - так тота кричала:
Виступала-м завше я, й буду виступати
І нікому мікрофон в мене не забрати,
Заберете ви його, як десь свиснуть раки,
Я - поет! А ви - то так... дрібненькі писаки.
Си м пиярила собі й пияритись буду,
Маю чим! Я ж бо пишу, не шукаю блуду...
Верещит, як поросє... як би харашали,
Хто ше сумнів мав який - всьо повідпадало!
То біда, знать, вікова - сила мікрофону,
Як дірвалась - не відірвеш, як від "біберону"
Сі зайде, аж посиніє і, як шкварка, вклякне,
Ляже баба трупом, вмре, але сі не злякне!
Нема лиха без добра... Шо вОйна вчинила...
Колись мудрих господинь в поети пошила
Чи то Путін так зробив, чи ті заробітки -
На роботу з мікрофоном ходять наші тітки
Ну а як без тої штучки... то не поетично..
Отаке -то , світе любий, натуро лірична...
ЩИРО ВДЯЧНА
