У великому зеленому лісі жив старий немічний вовк. Сяде собі в кущах і голосно виє від голоду і самотності. Та й пригадує, як то гарно було, коли він був молодий та сильний. Міг і косулю зловити і зайця, коли трапиться. Та що й говорити іноді забігав і в село телям поласувати.
А от настане зима, думає про себе вовк, то й взагалі загину. Буде ще й не тільки голодно, а й холодно, що я тоді робитиму. Зараз то ще хоч літо, то води в спеку поп’ю, то в лисиці курку відберу. Не пропаду. А зима – то діло гибле.Треба щось думати. Так собі мислив вовк, коли чує людські кроки поруч. Виглянув за хащі вовк, а там чоловік гриби попід соснами після дощу шукає. Вискочив вовк на зустріч чоловікові та й каже:
- Доброго дня чоловіче, зараз я тебе з’їм, бо дуже голодний. Або ж не з’їм, якщо візьмеш мене до себе та й годуватимеш, а я буду стерегти твоє господарство. Що ж було чоловікові робити? Хоч вовк і старий, але сильніший від чоловіка. От і взяв чоловік до себе додому хитрого вовка господарство стерегти. Справно його кормив. Та й вовк нічого собі, чужих в двір не пускав. Ото прожив вовк в мужика цілий рік. Та ще й окріп, справнішим став, сил на чужих харчах набрався.
Та й каже одного ранку мужику:
- Сьогодні хочу на обід мужиче твого коня з’їсти. А мужик його просить:
- Та ти що вовче, хіба я тебе погано годую, невже ти неситий в мене?
- Ситий я мужиче в тебе став.Та й відчув, що сили та здоров’я набрався за цілий рік. От і здужаю тепер з’сти твого коня.
- Та що ти вовче! Мій кінь – то помічник для всього господарства і мій друг.
- Ну то й що, а мені відповідає вовк, а мені що до того?
- Ну добре каже чоловік по обіду буде тобі кінь. А сам надів на голову картуз та й пішов кудись.
А чоловік пішов до сусідів та й попросив у них собак. Іде чоловік додому, а поруч з ним п’ять здоровених псів. Як відкрив ворота мужик, то й вовк втекти до лісу вже не зміг. Напали на нього великі злі пси, та й розірвали. І кінь залишився живий і мужик веселий.