Сірий дощ...У сірій кімнаті
вікна - очі крізь вії - фіранки
споглядають із самого ранку,
як зависнули сльози утрати
на блідому обличчі думок, -
їдкий до болю порошок.
Сіра кішка несе сонну вахту,
а дивак пішов правди шукати,
сенсу того не позбирати, -
розсипався весь на біду.
Уламки рожевої мрії
вицвіли і посивіли.
Хто тут крайній в черзі за сонцем,
хто застряг у днях безколірних
по калюжах невдалих розмитих
перевертнів - доріг ? Охоче
плечі підставлять хмари
для м"якої посадки...