Не чини так зі мною, не треба,
бо не втримаю цю мілину,
бо обабіч кудись заверну
й відречусь, відвернуся від тебе.
Бо на серці мені стільки швів,
що нема вже живенького місця,
і останній неторканий звівся
пляц до реготу чорних жалів.
Не тавруй мені болем думки,
мені доста і муки, і болю,
обпікаю востаннє любов'ю
тінь твоєї тяжкої руки.
А відтак не поверну назад,
а відтак розіб'ю і так само
розіб'юся, безвільно, безжально,
впаду долі під каменепад.
Я не хочу цього, та повір,
не безмежне насправді терпіння,
коли в душу кидають каміння,
замість жаданих лагідних зір.
Тож зі мною отак аж - не варто,
бо не втримаю цю мілину,
бо у грози кудись заверну
й загашу нашу ватру.
17.05.18 р.
