Вона була романтик безнадійний –
вірші любила, квіточки кохала,
пташиним співом серце наповняла,
де був її життя садок спокійний.
І, полюбивши з вірністю святою,
що тільки жінка та голубка мали,
троянд кохання аромат вдихала, –
вони ж шипи ховали за собою.
Тепер вона печально і безсило,
стиснувши губи, голову схилила
і над зеленим морем у нестямі
чекає на приїзд його можливий,
без нарікань, заклякла і журлива,
мов сулія, зневоднена вітрами.
Ricardo Miró
Mujer Romántica
Ella fue una romántica perdida
que amó los versos y adoró las flores
y que llenó de pájaros cantores
el jardín silencioso de su vida.
Amó una vez, y -candidez divina
que tienen la mujer y la paloma-
tomó la rosa y aspiró el aroma
sin sospechar, tras de la flor, la espina.
Después, calladamente, tristemente,
cerró los labios y bajó la frente,
y ante la verde mar murmuradora,
esperando la vuelta prometida,
se fué quedando, sin sufrir, dormida,
como un pomo que al viento se evapora.
